В історії українського народу, його культурного та літературного життя почесне місце посідає народний філософ, педагог і композитор Григорій Сковорода. Виразник демократичних ідей,просвітитель, гуманіст, він у своїй діяльності та творчості утверджував народні погляди на життя, щастя людини, працю - погляди закріпаченого українського селянства, нижчого казацтва,міських робітників.
Оригінальне філософське вчення Г. Сковороди грунтувалося як на здобутках вітчизняної духовної культури, так і світової, адже він був надзвичайно освіченою людиною. У філософському вченні Г. Сковороди провідною була тема людського щастя. Науку, яка її вивчала, він вважав «верховною», бо стосується вона будь-якого століття, будь-якої країни, віку і статі, тому що всім щастя потрібне. Тему щастя Г. Сковорода опрацьовує, зокрема,у художньому творі «Сад божественних песней». Його ліричний герой з 21-ї пісні шукає скрізь щастя, звертається до горлиці, голубів, книжників, та ніхто не знає, де воно живе. Проте йому таки вдалося зустрітися з ним, і виявилося, що щастя - це любов, і розмова з ним відведе усі біди. В іншій пісні - 3-й - ліричний герой заявляє, що той буде щасливий і без утіх, хто переміг смертний гріх, і душа вже його - Божий сад. То де ж шукати щастя? Його скрізь розшукують, каже Григорій з трактату «Розговор пяти путников о истинном шастіи в жизни», а воно завжди і скрізь з людиною, їй варто лише відкрити йому вхід у свою душу. Григорій пригадує «байку», яку чув, коли ще був малим. Дід і баба побудували хату, що не мала жодного вікна. Невесела то була хата. Довго роздумували, як би в неї світло впустити. І надумали: знайшли міх, відкрили його опівдні перед сонцем, ніби набрали борошна, внесли в хату, а світло не з'явилося. Допоміг чернець: прорубав вікна в хаті. Отак і з щастям, робиться висновок, шукають його повсюди, та «нема його ніде, тому що воно є скрізь»». Г. Сковорода не вказує шляхів до щастя, він вважає, що воно - в самій людині. У трактаті «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира», він твердить, що людина має пізнати себе, з'ясувати, до якого виду діяльності тяжіє. Сам філософ з пошаною ставився до будь-якої праці, а найпотрібніша, на його думку, праця хлібороба. Щастя тісно пов'язане зі «сродностю»: «Душу веселит сродное делание». «Сродность» - означає з природою жити і бути з Богом, а праця має стати справою життя кожного. Надихає на працю природа, вона робити її «солодкою». Навіть вдовольнятися процесом праці - щастя. А це і є внутрішньою потребою людини, бо вона народжена для цього. «Сродна» праця, душевний спокій, духовність людини, стверджує Г. Сковорода, запорука щастя. Його не дасть блиск золота, слава, чини. Не можуть бути щасливими ті, які живуть на землі лише для збагачення та щоб наїстися, напитися, одягтися. Г. Сковорода у листі до Я. Долганського застерігає: уникайте таких, бо в їхньому серці погане насіння, воно дасть плоди, наповнені жовчю та зміїним ядом, а це -знищить душу. У трактаті "Кольцо" цар Єдіп повчає свого сина бути нахабним, безсовісним, задовольнятися малим, бути добрим. Він радить синові свої думки звертати в себе, тобто пізнати себе. Тому що щастя кожного в ньому самому. Пізнавши себе, можна все пізнати, а якщо це не вдасться, доведеться блукати в темряві, боятися всього. Пізнати себе, подружитися з собою - це і є справжнє щастя і «мудрість совершенная». Філософська роздуми Григорія Сковороди про людське щастя і сьогодні надзвичайно актуальні. Ще чимало серед нас таких бездуховних людців, які щастя бачать в споживацькому ставленні до дійсності, в безглуздому збагаченні, гонитві за посадами, особистими вигодами. Усе те роз'їдає душу, знекровлює державу. І нам би слід добре прислухатися до мудрих порад нашого великого народного філософа, якого світ ловив, та не піймав.
