Герої Стефаника
нагадують незавершені
статуї рабів Мікеланджело.
(Д. Павличко)
Василь Стефаник - письменник, який здобув світову славу, оспівуючи знедолене селянство Покуття. Змальовуючи тяжке становище народу в дореволюційний час, він глибоко пронизав у тайники його душі. Своїми творами письменник витісував пам'ятник для народу, за висловом О. Кобилянської. "Страшно сильно" він пише, казала вона. Цілком можна погодитися з думкою М. Черемшини, який вважав В. Стефаника поетом мужицької розпуки. Завдяки лаконічному, образному, символічному викладу актуальних тогочасних проблем творчість В. Стефаника стала новаторською і увійшла до золотого фонду української літератури.
"Треба писати безлично голі образки з життя мужицького", - стверджував В. Стефаник. Читач, на його думку, сам мав зробити відповідні висновки.
У своїх численних новелах В. Стефаник відтворює реалістичні картини життя селян. Важка доля їм судилася, тож і стали вони суворими, грубими, зневіреними у житті.
Стає на шлях помсти багачеві Андрію Курочці наймит Федір (новела "Палій").
"Я чужого не хочу, лиш хай моє вигорить", - пояснює свій вчинок справедливий, чесний, щирий трудівник, підпаливши маєток глитая.
У шістнадцять років Федір пішов до міста і став вантажником, а занудьгувавши за батьківською оселею, повернувся в село і найнявся працювати до Курочки, який і визискував його аж до старості. Важко прожив життя Федір. Він поховав дружину, пішла від нього бозна-куди збезчещена дочка. А коли хазяїн із застереженням виконує його прохання дати на відробіток незначну суму грошей,
спрацьований наймит відчув себе месником. Занадто довго його визискували, зневажали. І він не витримав того знущання. В ньому прокинувся бунтівник.
Умови життя штовхають хлібороба до пияцтва. Стисло, художньо переконливо і психологічно вмотивовано розповідає про це В. Стефаник у новелах ("Лесева фамілія", "У корчмі").
Мріє перебудувати село колишній добрий ґазда і талановитий майстер, але так у його житті сталося, що наче "вдурів. Загнав жінку в гріб, діти повідгонив з хати, пустив де що є" (новела
"Майстер").
В. Стефаник звинувачує той лад, що перетворює життя селянина в трагедію.
На тяжкій, виснажливій праці зістарилися дід з бабою з новели "Діти". Дітям віддавали і корівку, й овечки, і плуг, а тепер не мають де й притулитися. Вони вже не можуть працювати так, як раніше, тож і стали для дітей "зайвими ротами".
Тему "зайвих ротів" з вражаючою силою розкриває В. Стефаник і в новелі "Катруся".
Дуже хворіє дочка бідних селян - Катруся. А колись була такою робітницею, що про неї знало все село. Її батьки, на перший погляд, дуже жорстокі і черстві люди, дорікають дівчині, що досить довго слабує, а вони витратились на ворожок, не буде змоги і поховати її. І все ж таки, найнявши підводу, батьки везуть свою дитину до лікаря, сподіваючись врятувати. Вони морально виснажені, змучені, і це позначається на їхній мові, де переплітаються і прокльони, і батьківська любов.
Жахливу картину смерті самотньої старенької, вимореної працею жінки подає письменник у новелі "Сама-саміська". Її марення так пов'язані зі страшною реальністю, що важко збагнути, де дійсність, а де уява.
Темний, затурканий хлібороб Антін втішає себе "синьою книжечкою" від цісаря, яка нібито відкриє йому всі двері, і не буде він поневірятися на землі. Цей селянин не в змозі побачити тих соціальних причин, які зробили його таким нещасливим у житті.
Втративши дружину і двох синів, змучений важкою працею, Антін пропив поле, город, продав хату. Він дуже тужить , але вороття немає (новела "Синя книжечка").
Суспільні умови не дають змоги селянинові проявити свої почуття, натомість штовхають його на злочин. Психологічно вмотивовано виписує В. Стефаник образ селянина Гриця Летючого у новелі "Новина". Він добрий, чесний, безмежно любить своїх дітей, але трагічні умови життя за умов Австрійської імперії спонукають його до жахливого вчинку: він утопив свою меншу дочку, а старша відпросилася. Гриць не якийсь запеклий злочинець, він люблячий батько, котрий не може дивитися на своїх напівсиріт, що подібні до мерців. Він прагне полегшити їхню долю, обірвавши життя. Іншого виходу за тих умов не бачить.
В основі цієї новели справжня подія, що сталася в селі Трійці, на річці Прут.
Трагічно склалася доля селянина Івана Дідуха з новели "Кам'яний хрест". Він не поневіряється в наймах - працює на своїй землі, але працює так, що жили виступають, як і в його коня. Колись він був наймитом, а потім десять років відбував військову службу. Повернувшися додому, став ґаздою, узявся обробляти землю, яка йому дісталася, - піщаний горб, що його ніхто не орав.
"Оба з конем довозили гною під горб, а сам Іван носив його мішком наверх".
На тому горбі і застала старість отого трудівника. Він уже не в змозі працювати як раніше, а в синів з'явилася думка податися до Канади, що постає в уяві Івана як могила. Тяжко прощається родина з селом, а особливо Іван - з тим горбом, де поклав життя. Вій ставить на ньому камінний хрест і ніби хоронить себе і свою дружину.
Як бачимо, селяни з творів В. Стефапика порізному шукають виходу зі становища, в яке вони потрапили. Одні його бачать у помсті, інші в чарці, ще інші в еміграції. Та були й такі, котрі прагнули своїми активними діями змінити життя. У деяких селян уже з'являються розуміння національної ідеї, розширюються духовні горизонти. Так, селянин Максим я повели "Сини" благословляє своїх Андрія та Івана на боротьбу за Україну, а сам залишається один.
Давно підійшло в минуле те трагічне життя, про яке так психологічно переконливо писав В. Стефаник. Але залишилося його слово, що розповідає про тогочасні трагічні події.
А писав він "щоб струни душі нашого селянина гак кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена".
