Травестійно-бурлескна поема "Енеїда" І. П Котляревського - це широка панорама української дійсності XVII ст. То був героїчний час, час боротьби як проти соціального, так і національного гноблення. Від кого тільки не страждав тоді український народ — від польської шляхти і турецьких орд, а особливо від самодержавно-кріпосницької системи. Указами Катерини II було скасовано гетьманство і зруйновано Запорізьку Січ. Усе це зумовлювало загострення волелюбних почуттів українського народу, зростання патріотизму, що можна спостерегти в "Енеїді" І. П. Котляревського. Письменник з теплотою згадує й оспівує героїчне минуле України, запорожців, гетьманщину, участь козаків у боях проти шведів, прославляє Максима Залізняка. У голосі поета неприхована гордість за велич свого народу, коли славні полки козацькі як ударять сотнями, то мов мітлою все метуть.
А як слід захищати вітчизну, автор показує, змальовуючи образи Низа та Евріала. Вони добровільно "пішли к Енею на вербунок". Шоб зберегти військо, обоє вирішують пробратися у ворожий табір і там наробити бешкету. Низ відмовляє Евріала від участі в небезпечній вилазці, нагадуючи про бідну матір, для якої він мусить жити. Евріал йому відповідає:
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку
Лети повинність ісправлять.
Низ і Евріал - вірні друзі. Коли Низ висловлює намір пробратись у ворожий стан, Евріал нізащо не погоджується пустити його самого, каже, що від нього не відстане, радо піде з ним в огонь і воду, на сто смертей. Ці рядки свідчать про вірність бойовому побратимству. І ось друзі у ворожому таборі. Автор порівнює їх з вовком, що забрався в кошару до овець, називає сміливими вояками, які проливали кров за честь і любов до вітчизни.
Повертаючись з ворожого стану, вони зустрічаються з загоном рутульців. Низ встиг залізти на дерево, а Евріала вбивають. Побачивши смерть друга, Низ знищує Волсента, а сам гине. В образах цих славетних воїнів поет показує бойову дружбу і взаємовиручку як характерні риси козацьких низів.
Обоє друзів добре розуміють свій громадський обов'язок, підпорядковують йому особисті інтереси. Це патріоти, у них любов до вітчизни понад усе.
Любов до отчизни ду героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
Розкривають велич і красу козацької Звитяги також образи Енея, інших троянців, хоча спочатку їхні вчинки викликають у нас осуд за щоденні бенкети. Ці безжурні "голодранці" спершу тільки те й роблять, що п'ють, гуляють.
Проте, якщо вимагають обставини, відчайдушні гультяї виявляються хоробрими, великодушними і навіть дисциплінованими воїнами, вірними присязі, справжніми синами вітчизни, які готові до останньої краплі крові "свою свободу боронить". Вони перемагають в найскладніших ситуаціях. Для них найсвятіше - бойове побратимство.
В буденному житті мало чим відрізняється від троянців їхній кошовий отаман Еней, "парубок моторний і хлопець хоть куди козак". З одного боку, - це патріот, розумний, сміливий, мудрий організатор, дбайливий ватажок, який добре знає воєнне ремесло, а з другого - гудьтяй, боягуз і плаксій, який може забути про важливе доручення. У складних ситуаціях він звертається за порадою до своїх вояків, вважає, що перемога над ворогом - це заслуга хороброї ватаги. Щоб зберегти своє військо, він виходить на єдиноборство з Турном, вбиває кривдника і відправляє в пекло. Це є логічним завершенням вчинків Єнея-патріота, якому завжди притаманні почуття громадянського обов'язку та справедливості.
Описуючи боротьбу троянців проти рутульців, І. П. Котляревський, по суті, оспівує героїчне минуле України, пишається величчю свого народу. І подає він це настільки тепло, з таким тонким гумором, що його глибоко національна поема "Енеїда" завжди була, є і буде улюбленим твором.
